Переклад Blazing Fires And Helicopters On The Frontpage Of The Newspaper. There's A War Going On And I'm Marching In Heavy Boots by Suffocate For Fuck Sake
1. Blue Lights and Sunshine
Матір: Твій голос так змінився, з’явився такий різкий та неприємний тон, раніше його не було. Пам’ятаю ті напружені дні, які були схожі на ... якийсь сон під час гарячки. Ти була пронизана цією самовпевненістю, мовби була зовсім непереможна, не було нічого, що може бути непідсильним тобі, не було нічого неможливого. Було відчуття, що на цілий тиждень ти повністю вийшла з-під контролю, коли відчула, що з тобою може щось трапитись. А одного разу за обіднім столом ти взагалі сказала, що могла б стати президентом США.
Лінда: Хорнсгатан, Маріаторгет, ранок. Безліч машин, сирени, сині ліхтарі на перехресті Цінкенсдамме. Сині вогні і сонячне світло. Я навіть не розумію наскільки довго я тут знаходилась. З тротуаром щось не так. Він пливе вгору, як хвилі океану. А я навіть і не проти. Адже я вільна. «Сьогодні затремтіла земля».
Я могла б переплутати це, але пам’ятаю, що я вирішила до тебе приїхати. Якщо не помиляюсь, ми збиралися подивитись кіно. Впевнена, були суші. Я прихопила їх по дорозі, сіла біля твоїх дверей, тому що тебе не було вдома, просто сиділа там і так довго чекала задоволену тебе... Але ти не поверталась, і мені було трохи сумно. Я знаю, що ти чула повідомлення автовідповідача, що тебе не було, що ти в якомусь барі з двома, трьома або чотирма хлопцями, імена яких я навіть ніколи не чула. «Приходь тусити з нами», щось типу того. Не думаю, що це навмисно. Якісь новини я почула від тебе вже на наступний день, думаю, ти ніколи навіть і не ходила на роботу. Ти подзвонила мені, чи я тобі. Ти сказала, що не спиш вже третю добу, і я мерщій побігла до тебе. Думаю, вже тоді ти зрозуміла, що щось не так... як і повинно було бути, щось дуже непокоїло. Коли я зайшла в будинок ти сиділа на кухонному столі, як маленька пташка, обхопивши коліна руками. Мені здається ти була в срібній нічній сорочці. Ти подивилася на мене, коли я ввійшла у двері, оспівувала якісь цифри й математичні фігури ніби витала в космічному просторі. Я попросила тебе не бути такою, знову стати моєю нормальною Ліндою. Я була дуже налякана.
2. I Got Worried... I Was So Freaking Scared Of That Window, You Know
Ми йшли до тебе, щоб забрати деякий одяг та інші речі. Ми довго гуляли, зайшли в продуктовий магазин, купили хліб, виноград. Я помітила, як ти переходила вулицю... ти навіть не звертала уваги на те, що коїться навколо тебе. Трохи хвилювалась. Ми дійшли до квартири, ти відкрила двері і раптом... це сталося. Ти почала бігати по квартирі і для мене було дуже дивним, що ти так метушишся туди-сюди. Тому я просто все кинула на підлогу і побігла за тобою. Ти підбігла до вікна і залізла колінами на підвіконня. Мені вдалося схопити тебе за талію і відтягнути назад, адже ми жили в високоповерхівці. Ми почали битися. Господи, це було жахливо. Ти відбігла від мене на кухню і спробувала відкрити вікно там. На нас мало не впав холодильник, я схопила тебе однією рукою, а іншою якимось чином зуміла викликати 911...
Прибула поліція і вирішила забрати тебе. Ми разом сіли в автомобіль, який стояв у дворі, і поїхали в Дім Катарини. Там сказали, що навіть не потрібен психолог. На один момент я стала такою радісною та щасливою. Тоді навіть мені на думку не спало, що це все повторитися, тому що думала, що маю достатньо сил стримувати тебе. Але все-таки тоді я занепокоїлась. Я страшенно злякалась через це вікно, розумієш?
3. We Are Driving Through Darkness
Намагаюсь дивитись телевізор. Відключила телефон. Скасувала на сьогодні усі плани. Дзвоню мамі, щоб вона забрала мене. Ловимо поїзд на село, як і всі ці люди на центральній станції. Мама каже мені приймати ліки, якщо буде дуже погано. Сильний дощ, вітер, тому з вокзалу нас забере Відар. А зовні все в чорній смолі - ми рухаємося крізь темряву.
Я беру велосипед і лечу по схилах вниз до озера, беру човен і пливу на ньому до середини. Вода пахне залізом. Я затрималась там на всю ніч. Знову позичаю човен і пливу по озеру, спостерігаючи з нього схід сонця. Наступну теплу ніч я провела на галявині. Я забула взяти з собою речі, тому перу свою куртку і зелені військові штани прямо там, в озері. Щоранку я гуляю вздовж острова, повністю перестала спати. Повернувшись додому я пишу довгі листи для Арве. Про те, що хочу перефарбувати свою квартиру в заспокійливі тони, що слухаю музику, купую подарунки всім, кому захочеться, загортаючи їх у блискучий папір, і даю гроші всім тим, хто потребує, йдучи вулицею. Кожен день я знайомлюсь з новими людьми, це так просто. У кожного є якась історія для мене, наприклад історія про всіх блакитнооких з Гамла-Стана. Це дуже приємно.
А на перших шпальтах новин палаючі пожежі і вертольоти. Йде війна, і я йду в важких берцах.
4. Twentysix And Full Of Plans
Літо 99-го. В мене все добре виходить. Ходжу в кіно. Знайомлюся з друзями. Снідаю в ліжку. Багато чого відбувається, я опублікувала свою першу книгу. Влаштувалася на нову роботу в міський театр. Цієї осені я їду в Японію, щоб отримати приз за свою поезію. Мені 26 років і в мене повно планів. Але цьому не бути. Є щось зовсім інше ... «Невже я ніколи не забуду?»
Він не просив тебе описувати ті важкі дні. Так, він запитував, чи схильна ти до самогубства. Але мені здається, що це зайняло не більше 30 секунд розмови. Ти сказала, що ні. Але тобі хотілося залишитись там і отримати допомогу. Адже я сказала, що не можу піклуватися про тебе, що вони повинні допомогти мені.
Лікар: Замітка 91021 про реєстрацію на перебування. Причина реєстрації на перебування: можлива маніакальна депресія. Протягом минулого року у пацієнтки були періоди біполярного захворювання, відсутність здорового глузду і безсоння з подальшою пасивною агресією. Протягом усього сеансу здається, що пацієнтці досить складно знайти потрібні слова, демонструє повільну реакцію на питання. Емоційно вимкнена весь сеанс; дуже неемоційний вираз обличчя.
Я пам’ятаю ціну за таксі і кімнату, в яку ми ввійшли. З одного боку столу стояли ми - я і Лінда (ред. - можливо Лінда каже про два своїх стани?), з іншого - троє чоловіків.
- Добре, що кімната така велика. - кажу я.
- Що ти маєш на увазі? - запитав той, хто був в забрудненому халаті.
- Мені потрібно багато місця. - відповіла я. - Мені не подобається ваше ім’я...
Я ходжу по коридору, всюди дивани забарвленням в дрібну смужку і столи. Книжкова шафа. Двері з номерними знаками.
- Там у нас кухня і вітальня, подивишся пізніше, прямо зараз вона переповнена, так що ти можеш провести ніч в терапевтичній кімнаті - я слухаю все це і бачу людей, що грають в настільні ігри. З дивана встає дівчина з чубчиком і вітає мене.
- Так, добре. - сказала вона, переглядаючи замітки. - Ти Лінда, дуже приємно. Я працюю тут до вихідних. У тебе є домашні тварини?
Медсестри приходять в мою кімнату щогодини, кажуть, що їхня робота - розвіювати мою ізоляцію ... Кукурудзяні пластівці, молоко і бутерброди, як в дитинстві. Сік, яйця, кава. Я заходжу в цю овальну кімнату з зеленим диваном, з піаніно, двома стільцями і маленьким столиком на якому стоїть телефон.
- Час вечеряти, я сам принесу тобі тарілки. Зрештою, це ж твоя перша ніч тут. - він закриває двері, а я залишаюся чекати на дивані. Я не зможу бути тут...
Біжу по коридору. Вхід тільки для медсестер. Шнурую свої військові берци. Циновка майже два метри в висоту, але я пробиваю її так сильно, як тільки можу. Я біжу вниз по пагорбу до Рінгвагену, стрибаю в припарковану машину, припарковану біля воріт, і кричу «РУШАЙ!», як в кіно.
5. A Japanese Flag
А пізніше, коли ти залишилась в лікарні Катарини, ти вперше мене не пустила до себе. Хотіла побути на самоті, не хотіла бачити ніяких родичів, а матір, то остаточно. Тоді час пролетів непомітно. Я просто була вдома і фарбувала підвіконня. А потім Міммі (сусідка з Ефіопії) повернулася звідти зі своєю подругою. Вони привезли мені ефіопський хліб і іншу їжу, яку заведено дарувати, коли хтось себе погано почуває або переживає важкі часи в житті. Але я навіть не присіла до них, тому що так і була не в собі. Пізніше тієї ночі, коли вони вже пішли, я сиділа з усією цією їжею, і тоді нахлинули сльози. Начебто тільки тоді я зрозуміла, що насправді відбувається.
Мої нові штучки: японський прапор, маска для сну з відділу подорожей Північної Кореї, оливкове дерево, боксерські рукаці з американським прапором, плюшева свинка-скарбничка, японський словник, золотиста сумочка, еротична настільна гра.
Одного разу ми збиралися зустрітись в кафе в Готгатане, а ти прийшла, тримаючи в руках десь 30 пакетів, щоб показати все-все-все, що ти купила. Там і сидів хтось із твоїх колишніх, але тебе зовсім не хвилювало, що він був зі своєю новою дівчиною. Ти була дуже високої думки про себе, і ніяк не звернула на це увагу.
Мамі нічого не сподобалось з того, що я купила. Вона ненавидить, коли мені весело. Вона каже, що насправді це ні краплі не приносить мені задоволення...
6. I Keep My Eyes On The Ground, Afraid Of Meeting Someone I Know
... Але мені ... Мені ж весело, мам ...
П’ятниця в Будинку Катаріни. Весь час я повинна залишатися в палаті, а не бути назовні з моєю мамою, коли я в депресії. Я дивлюсь фільми про Ісуса, просто дивлюсь ТБ. Дивлюсь всілякі ігрові шоу. Замітки складені, ліки прийняті, коротка прогулянка з медсестрою. Я дивлюся вниз не піднімаючи очей, побоюючись зустріти когось, кого знаю.
Лікар: Історія хвороби пацієнтки дуже добре вивчена ще з минулого року, часто контактувала з різними видами лікування. Страждає від важкого випадку біполярного розладу, який не піддається лікуванню... не може подбати про себе, не може досягти якихось рішень. Пацієнти наражають себе на небезпеку. З рішенням про поміщення в установу, відповідно до пункту 6, я відчуваю, що пацієнтка досягла вимог примусового догляду. Пацієнтка страждає серйозною хворобою і наразі гостро потребує медичної допомоги. Дуже неясно, чи знаходиться пацієнтка в стані прийняти якогось рішення з цього питання; вона неоднозначна. Лінда була дуже пригнічена під час сьогоднішнього сеансу, весь час плакала. В даний час їй важко бачити для себе будь-яке майбутнє. Лінда позбавлена можливості вирватись зі своїх старих звичок, а також страждає від почуття провини за те, що вона робить в маніакальні періоди. У Лінди зараз проблеми з самовладанням в будь-якій ситуації.
7. Empty
...Я намагалась...
8. They Try To Cheer Me Up By Saying I Did Once Live A Functioning Life
Ну що ж, правда, ці приступи, а потім спади - це було божевілля, яке могло продовжуватись та змінюватись протягом години. Так воно і було. Думаю, що більшу частину часу я і думала про те, як все це важко для тебе, адже твій душевний стан може змінюватись в тій варіації, в якій ти тільки захочеш. Так, це була просто дивовижна річ для цього світу, здатна перетворити все в те, що якраз таки трапилось.
То в лікарню, то з лікарні. Осінь і зима просто розчинились. Знову весна, потім літо, потім осінь. Одного разу мені вдалось дістатися до телефону і я подзвонила в пекарню. Замовила булочки з корицею для всієї нашої палати. То вдома, то палата, то з мамою. Нічого не діє. Я не оплачувала рахунки місяцями. Медсестра веде мене до органів соціального забезпечення. Розстрочки за причиною «особливих обставин». Вони намагаються підбадьорити мене, кажучи, що колись я дійсно жила повноцінним життям. Начебто вони говорять про когось іншого. Тепер у мене є сім’я. Скоро друга дитина. Я та, кому мої діти завжди повинні довіряти. Я знаю як це, мати батьків, які раптово стають іншими. Я знаю як це впливає на тебе, в якій напрузі ти весь час перебуваєш. Як ти зобов’язана завжди аналізувати кожну ситуацію і бути готовою до будь-якої катастрофи. Але що, якщо ти і є ця катастрофа?
1 січня, 2001 року. Останній мій день в Будинку Катаріни. У мене почалась терапія. До мене переїжджає мій друг. Нещодавно я спілкувалась з деякою людиною з лікарні, Я звітую йому і просто розмовляю. Насправді у мене більше немає цих приступів, потім спадів. Швидше за все тільки спади. Я живу в домі і боюсь виходити на вулицю. Я ходжу на пробіжку раз в тиждень, коли мені потрібно зустрітися з ним в Елладському районі, він забирає мене на своїй машині. Іноді він бере свою собаку. Я почала працювати, щоб повернутись до нормального життя, в ролі репетитора в школі по кілька годин на день. Минає рік, а я все ще бачуся з ним раз на тиждень. Ми п’ємо каву або ходимо разом на пробіжку. Я вчусь на пів ставки в університеті. Отримую стипендію і вирушаю писати на Готланд, але в цілому просто довго гуляю і ходжу в місцевий басейн. Мені дзвонить Карл Уве і каже, що на деякий час переїжджає в Стокгольм. Запитує, чи ми зможемо зустрітися, коли я повернусь. Це робить мене щасливою; я проводжу решту дня, думаючи про нього...
Коментарі
Дописати коментар